ТЕАТР У ХХ СТОЛІТТІ

20-ті – 30-ті роки

У перші роки радянської влади в Одесі виникло декілька нових театрів: «Червоний факел», Перший робітничо-селянський театр, Молодіжний театр, Футуристичний театр та ін. Найбільш успішним та життєздатним з них став створений у 1920 році театр «Массодрам» (Майстерня соціалістичної драматургії). У театрі «Массодрам» було вирощено ряд чудових акторів. Тут зіграла свої перші ролі майбутня прима московського Малого театру Дар'я Зеркалова. Крім роботи в «Массодраме» Зеркалова брала участь в антрепризних виставах. Найбільш яскравими ролями одеського періоду життя Зеркаловой стали Анютка («Влада темряви» Л. Толстого), Мар'юшка («Горе-злощастя» В. Крилова), Коллет («Загибла дівчина» Л. Ламиура), Юлія Тугина («Остання жертва» А. Островського).

 

«Массодрам» змінював свою адресу декілька разів: деякий час цей театр розташовувався в невеликому приміщенні в Червоному провулку, потім на вулиці Херсонській, 17, (у будівлі, де нині розташований Український театр). У серпні 1926 року, за рішенням міськвиконкому театр «Массодрам» було об'єднано з районним драматичним театром імені Тараса Шевченка, який займав приміщення на розі вулиці Грецької і Колодязного провулка. Об'єднанню було присвоєно нову назву – Одеський російський драматичний театр.

 

1 жовтня 1926 року відбулася прем'єра вистави «Эуген Нещасний» за п'єсою Е. Толлера в постановці А. Харламова – ця постановка стала точкою відліку нового етапу творчої історії Російського театру в Одесі. У 1927 році театр став державним підприємством, йому було присвоєно ім'я голови одеського губернського виконкому Андрія Васильовича Іванова (якій пішов у тому ж році з життя), людини, яка мала пряме відношення до революційної діяльності і найвіддаленіше - до театрального мистецтва. Так чи інакше, але театр носив ім'я А. Іванова вісім десятиліть.

 

Новостворений театр очолила режисер московського Театру Революції Олексій Львович Грипич, учень легендарного Всеволода Мейєрхольда. Грипич приїхав до Одеси з готовим репертуарним планом і своєю творчою програмою, та запросив у трупу театру цілу низку нових акторів, у тому числі з театрів Москви і Петрограда. У їх числі був 27-річний Михайло Астангов, що отримав згодом всесоюзне визнання, який блискуче виступав на сценах московських театрів імені Моссовета та імені Вахтангова і зіграв більше 30 ролей в кіно (найбільш відомі – граф Аракчеєв у фільмі «Суворов» (1940), Негоро у фільмі «П'ятнадцятирічний капітан» (1945), доктор Вернер у фільмі «Княжна Мері» (1955)). В Одесі Астангов яскраво заявив про себе з першого ж спектаклю «Джума Машід» за п'єсою Р. Венеціанова в постановці А. Грипича. Наступна роль Астангова - Бетховен в однойменній п'єсі М. Жижмора (режисер – Я. Варшавський) принесла величезний успіх акторові і театру. Актор пропрацював у театрі два неповних роки, але це був час серйозних творчих перемог.

 

Олексій Грипич поставив в Одесі п'ять вистав, найбільш легендарною з яких стала перша постановка п'єси Ісаака Бабеля «Закат». Режисер особисто зустрічався і листувався з Бабелем, коригуючи і уточнюючи деякі сцени. Спектакль був зроблений цілісно і строго, з мінімумом так званого «одеського колориту», й у своєму звучанні піднімався від приватної історії однієї єврейської родини до головних питань сучасного життя. На жаль, через критику зверху «Закат» протримався в репертуарі менше сезону. Лише через 60 років, у 1987 році заборонена п'єса Бабеля отримала своє друге сценічне народження на сцені театру.

 

В ряд найбільш значних постановок кінця 20-х початку 30-х років стала інсценізація «Пригод бравого солдата Швейка» Гашека Я., виконана завідуючим літературною частиною театру А. А. Гріном і поставлена режисером Я. Варшавським у сценічному оформленні Р. Распопова. Вистава протрималася в репертуарі багато років. Виконував роль Швейка провідний актор трупи Сергій Петров.

З 1933 року і до початку війни художнім керівником театру був видатний радянський режисер Авраам Трепльов. Перша постановка Треплєва в Одесі - «Інтервенція» Льва Славіна за оцінкою самого драматурга була кращою з понад двох десятків різних постановок п'єси, що йшли в багатьох містах Радянського Союзу. У пам'яті одеських театралів також залишилися такі вистави Треплєва, як «Вороги» М. Горького, «Любов Ярова» К. Треньова, «Оптимістична трагедія» В. Вишневського.

 

Улюбленими акторами одеситів цього періоду історії театру також стали заохочені згодом різними нагородами і званнями Матвій Ляров, Наум Соколов, Любов Майфус, Микола Комісаров, Микола Волков-старший, Павло Михайлов. Крім Треплєва вистави ставили режисери Володимир Вільнер, Ігор Кроль, Сергій Тимохін.

У 1939 році на головну роль у п'єсі Карела Чапека «Мати» А. Треплев запросив зірку Одеського єврейського театру Лію Бугову – актрису, яка потім більше сорока років для багатьох глядачів уособлювала славу і майстерність Одеського російського театру і зіграла на цих підмостках безліч блискучих ролей.

 

40-ті – 60-ті роки

Влітку 1941 року, після початку Великої Вітчизняної війни колектив театру був розформований. Але театр не був порожнім і в роки окупації: на його сцені проходили концерти знаменитого російського шансоньє Петра Лещенка, вистави грала російська драматична трупа під керівництвом популярного в дореволюційній Одесі актора і антрепренера Василя Вронського.

Відразу після визволення міста у 1944 році, театр відновив свою роботу, представивши одеситам нові вистави, на актуальну військову тему – «Русские люди» К. Симонова, «Вторжение» Л. Леонова, «Песня о черноморцах» Б. Лавреньова.

 

У 1945 році художнім керівником театру став народний артист України Олександр Іванович Соломарський. Серед багаточисленних постановок, здійснених ним, одеситам найбільш запам'яталися вистави «Давним-давно» А. Гладкова, «Русский вопрос» К. Симонова, «Анна Каренина» Л. Толстого, «Весілля з приданим» Н. Дьяконова, «Ревізор» М. Гоголя.

В період 40-х – 60-х років успіхом у глядачів користувалися постановки Абрама Рубіна («Остання жертва» А. Островського, «Приборкання норовливої» В. Шекспіра, «Воскресіння» Л. Толстого та ін), Сергія Тимохіна («Круча» В. Гончарова, «Дівчина з глечиком» і «Хитромудра закохана» Лопе де Вега, «Хижачка» О. де Бальзака та ін), Віктора Лебедєва («Таня» А. Арбузова, «Дерева вмирають стоячи» А. Касони, «Король Лір» В. Шекспіра та ін). Після війни в трупу повернулися майстри старшого покоління Микола Комісаров, Микола Волков, Матвій Ляров, Леонід Замберг, Павло Михайлов, Лія Бугова, Зінаїда Гасаненко, Наталія Мерцалова, Зінаїда Дьяконова. До провідних акторів довоєнної трупи в кінці 40-х на початку 50-х приєдналися ще Яків Заславський, Леонід Маренников, Леонід Чиниджанц, Леонід Замберг, трохи пізніше - Сергій Простяков.

Також тут же починав кар'єру відомий радянський актор Володимир Самойлов.

Поряд з майстрами в 50-х – 60-х роках починали свій творчий шлях Роза Балашова, Ігор Шелюгин, Ірина Раєва, Валентина Кулакова, Галина Ноженко, Іван Колесніченко, Нінель Корф, Сергій Ярмолинец, Олександр  Філатов, Тамара Дмитренко, Юрій Горобець, Валентина Прокоф'єва, Олександра Рославцева, Світлана Климова, Віктор Бялецький, Андрій Гончар, Володимир Наумцев. 

У 1956 році до трупи театру ввійшла акторська сімейна пара – Євген Котов і Лідія Полякова. Вони прослужили одеським підмосткам без малого 40 років, зігравши цілу галерею незабутніх персонажів.

У 1964 році до Одеси з Брянська переїхав заслужений артист РСФСР Борис Зайденберг, якій зіграв на одеській сцені низку блискучих ролей. Найзнаменитіші театральні роботи Б. Зайденберга Євдокимов - «104 сторінки про любов» Е. Радзинського, Раєвський - «Всього 13 місяців», Годунов - «Цар Федір Іоаннович», Герострат «Забути Герострата». Актор не тільки грав на сцені, але й ставив спектаклі. Його постановки: «Людина з зірки» К. Виттлингер, «Варшавська мелодія» Л. Зоріна, «Поступись місцем завтрашньому дню» В. Дельмар, «Зірки на вранішньому небі» А. Галина, «Кішка на розпеченому даху» Т. Вільямса та ін. були зразками мудрої тонкої сучасної режисури

У 50-х – 60-х роках театр прославився не тільки видатними акторськими і режисерськими роботами, але й чудовим оформленням вистав: тут працювали видатні театральні художники Георгій Орлов, Леон Альшиц і Михайло Івницький. 

У 1964 році театр очолив режисер Володимир Бортко. Щодо  емоційної насиченості внутрішнього життя колективу та масштабу зовнішніх подій – тобто вистав, які вийшли в ці роки, «часи Бортко» залишили глибокий слід в історії театральної Одеси. Громадянський пафос і душевний романтизм вистав Бортко були в руслі творчості «шістдесятників», співпадали з відчуттям часу, і тому особливо зацікавлено та тепло приймалися глядачами. Вистави Бортко «104 сторінки про любов» Е. Радзинського, «Різдво в домі сеньйора Куп'єлло» Е. де Філіппо», «Біг» М Булгакова, «Всього тринадцять місяців» Ю. Дынова та інші сприймалися з величезним успіхом.

70-ті – 90-ті роки

У 1969 році головним режисером театру став Віктор Стрижов. Його постановки - «Справа» А. Сухово-Кобиліна (1971 р.), «Цар Федір Иоанович» А. Толстого (1972 р.) «Забути Герострата» Р. Горіна (1973 р.). ставали для міста не лише художніми, але й громадськими подіями.

У 1974 році театр очолив Костянтин Чернядев. Цей режисер звертався у своїй діяльності, в основному, до сучасної російської та зарубіжної драматургії, ставив детальні психологічні, аналітичні вистави, присвячені проблемам людських, любовних і сімейних стосунків. Серед кращих постановок Костянтина Чернядева були «Борги наші» Е. Володарського, «Старомодна комедія» А. Арбузова, «Загнана коняка» Ф. Саган.

Очоливший театр у 1978 році Віктор Терентьєв, був майстром масштабних епічних вистав. Разом з новим головним художником театру, лауреатом Державної премії СРСР Олександром Кривошеїним вони створили низку монументальних постановок, серед яких особливо вдалими виявилися інсценізація «Тихого Дону» за твором М. Шолохова, «Млин щастя» В. Мережко, «Три сестри» А. Чехова. Були в ці роки значні постановки запрошених режисерів. «Безприданниця» А. Островського (1973) у постановці Матвія Ошеровського і «Зикови» М. Горького (1977) в постановці Едуарда Митницького, схвилювали несподіваним, сучасним прочитанням класичних п'єс. «Самозванець» Л. Корсунського у постановці Романа Віктюка став яскравим зразком самобутнього художнього мовлення режисера.

Провідними акторами трупи в цей період стають Андрій Гончар, Ігор Шелюгин, Олена Амінова, Георгій Дрозд, Наталія Дубровська, Тамара Мороз, Валерій Апраксин, Валерій Бассель, Віктор Піменов, Лариса Коршунова, Тетяна Опаріна, Юрій Вотяков. які згодом отримали звання заслужених і народних артистів України.

З 1980 року в театрі працює акторське подружжя Валерій Жуков і Людмила Агафонова. На їх рахунку – безліч майстерно зіграних ролей у виставах, які запам'яталися одеським театралам.

У 1987 році театр знову очолив Віктор Стрижов, який повернувся з Москви. Найзначніші вистави цього періоду: «Захід» І. Бабеля, «Діти Арбата» А. Рибакова, «Сьомий подвиг Геракла» М. Рощина в його постановці відповідали естетичним і соціальним очікуванням років «перебудови». У цей час на сцені театру яскраво заявив про себе Олег Школьник, спеціально запрошений Віктором Стрижовым для виконання ролі Менделя Кріка у спектаклі «Захід». В кінці 80-х початку 90-х років до трупи театру прийшли Геннадій Скарга, Юлія Скарга, Михайло Дроботов, Ірина Надєждіна (Курочка), Олександр Суворов, трохи пізніше - Світлана Горчинська. Сьогодні - це провідні актори театру.

У числі найбільш вдалих постановок останнього десятиліття ХХ століття слід в першу чергу назвати наступні вистави: «Мудрець» А. Островського (режисер – Аркадій Кац), «Пат, або гра королів» П. Когоута (режисер – Віктор Стрижов), «Кін IV» Р. Горіна (режисер Юрій Кочевенко), «Вбивство – справа сімейна» та «Дерева помирають стоячи» А. Касони (режисер Геннадій Скарга), а також чотири вистави у постановці відомого майстра режисури зі Львова Алли Бабенко: «Маленька дівчинка» Н. Берберової, «Чоловік» Р. Запольської, «Мачуха» О. де Бальзака і «Перед заходом сонця» Р. Гауптмана.

У 1996 році в трупу театру прийшли і відразу зайняли гідне місце зірки одеської оперети, народні артисти України Людмила Сатосова і Семен Крупник. Їх дебютом став мюзикл «Диліжанс з Руана» за мотивами новели Г. де Мопассана «Пампушка» у постановці заслуженого артиста України Віктора Стрижова. У цьому спектаклі вони зіграли подружжя – графа і графиню де Бревиль. Крупник та Сатосова без залишку віддали театру останні 12 років своєї творчої біографії (обоє пішли з життя у 2008 році), зігравши яскраві ролі у багатьох виставах.

Великий резонанс мали вистави, створені театром на межі другого і третього тисячоліть, у 1999-2000 роках: «Річард III» В. Шекспіра в постановці Олександра Дзекуна, «Конкурс» та «Акомпаніатор» за п'єсами Олександра Галина в його власній постановці (ці дві вистави оформляв всесвітньо відомий сценограф Давид Боровський), «Анна Кареніна» Л. Толстого в постановці Едуарда Митницького.

Текст: Юрій Волчанський.